Людина сідає за книгу. У неї є історія, і дуже непроста. Така, від якої в читача перехопить подих і пересохне в горлі.
Вона пише три сторінки. Перечитує. І все стирає.
Написано не погано. Просто в голові вмикається голос: «А якщо це колись прочитають діти?»
Я багато років допомагаю людям написати книгу: експертам, психологам, людям із дуже незвичайною особистою історією. Цю сцену я знаю напам’ять. Найчастіше книгу зупиняє не брак таланту і не брак часу, а ім’я на обкладинці. І тоді я ставлю питання, яке багатьох спершу дивує: а чи обов’язково там має стояти ваше справжнє ім’я?
Коротко: коли псевдонім — добре рішення
Якщо книга має працювати на ваш особистий бренд — приводити клієнтів, бути візитівкою, показати ваш підхід до розв’язання професійних завдань, — справжнє ім’я на обкладинці відіграє важливу роль.
Але якщо головне завдання книги — розповісти історію, висловити сміливі ідеї або створити самостійний продукт, окремий від основної роботи, псевдонім може дати те, без чого таку книгу не написати: свободу бути чесним.
Псевдонім — не обов’язково спроба щось приховати. Іноді це єдиний спосіб нічого не приховувати.
Чому людина хоче написати книгу — і боїться
Страх звучить по-різному, але корінь у нього один.
«А раптом діти колись це прочитають?» Людина пише про розлучення, про залежність у родині, про вчинки, якими не пишається. Зараз дітям вісім і дванадцять. Але вони виростуть, а книга лишиться.
«А раптом колишній чоловік упізнає себе?» Упізнає, майже напевно. І річ не завжди в страху скандалу. Іноді людина просто не хоче знову відчиняти двері, які з таким трудом зачинила.
«Що скажуть колеги?» Це питання не про плітки. Це питання про репутацію, яку будували роками. Про клієнтів, які прийдуть на зустріч і дивитимуться на тебе крізь прочитані розділи.
«Як відреагують ті люди, що могли б стати моїми клієнтами?» Найзагальніший і, мабуть, найчесніший зі страхів. Книга — це публічність, яку не можна відмотати назад. Пост можна видалити. Книгу, яка вже потрапила комусь до рук, — ні.
І нарешті питання, яке вголос ставлять рідше, але чую я його постійно: «Чи можна бути настільки відвертою, якщо на обкладинці буде моє ім’я?»
За роки роботи я помітила закономірність. Коли людина боїться наслідків публічності, вона починає писати обережно. Згладжує. Пропускає найважливіше. Замінює «я його ненавиділа» на «у нас були складні стосунки». Виходить текст, у якому формально все правда, а по суті — нічого. Читач це відчуває одразу. Книга, написана з оглядкою, не чіпляє.
Тому проблема часто не в тому, що в людини немає історії чи ідей. Вони є, і нерідко — дуже сильні. Проблема в тому, що вона не може дозволити собі розповісти їх повністю. Під своїм ім’ям.
Спершу дайте собі відповідь: навіщо вам ця книга
Перш ніж обговорювати ім’я на обкладинці, я завжди прошу автора чесно відповісти на питання про мету. Від мети залежить майже все у створенні книги, і ім’я — не виняток.
Є книжки, які будують особистий бренд. Книга експерта, яку дарують партнерам і згадують на виступах. Книга психолога, після якої читач записується на консультацію. Книга коуча, яка пояснює його метод краще за будь-яку презентацію. Тут ім’я — не деталь, а сенс усього проєкту. Книга має міцно зв’язатися з вами, з вашим обличчям і вашою практикою. Випустити її під псевдонімом — усе одно що оформити гарну вітрину й не повісити вивіску. Докладніше про те, як така книга працює, я писала в статті про книгу для особистого бренду.
І є книжки з іншим завданням. Розповісти історію. Виговорити те, що роками не давало спокою. Поділитися ідеями, які не вписуються в професійний образ. Створити самостійний авторський продукт, який живе своїм життям. Тут ім’я — інструмент. А інструмент обирають за тим, що допомагає зробити роботу краще.
Моя позиція проста. Якщо основна мета книги не в тому, щоб зміцнити вже наявний бренд, на першому місці стоїть чесність історії. І якщо для чесності спокійніше писати під іншим ім’ям — імовірно, це і є найкращий варіант.
Коли має сенс писати книгу під псевдонімом
Автобіографія і книга про особистий досвід
Автобіографія — жанр, де страх публічності відчувається найгостріше. Головна героїня тут ви самі, а навколо — реальні люди: батьки, колишні партнери, діти, друзі, колеги. Кожен може відкрити книгу і знайти там себе.
Коли історія світла, це не проблема. Але люди рідко сідають за автобіографію, щоб розповісти, як усе було добре. Найчастіше за книгою стоїть досвід, який людина прожила й переробила: втрата, хвороба, зрада, насильство, довгий шлях виходу звідти, звідки виходять не всі. Такі історії потрібні читачам саме своєю чесністю. Пом’якшена версія нікому не допоможе — ні тому, хто читає, ні тому, хто пише.
Псевдонім тут знімає частину напруги. Колеги не натраплять на книгу, набравши ваше ім’я в пошуку. Родичі не отримають її в подарунок від спільних знайомих. А ви зможете писати так, як було, а не так, як зручно розповідати за родинним столом.
Одне важливе застереження, про яке я попереджаю всіх. Псевдонім приховує автора, але не героїв. Якщо колишній чоловік прочитає книгу, він упізнає себе за подіями, а не за прізвищем на обкладинці. Тому в особистих історіях, які виходять під іншим ім’ям, варто змінювати й упізнавані деталі: міста, професії, дати, імена. Суть лишається. Іде те, за чим вас і ваших близьких можна вирахувати.
Художня книга на особистому матеріалі
Іноді людина розуміє, що навіть автобіографія під псевдонімом — це надто близько. Тоді історія переходить у художню форму. Героїню звуть інакше, події зсунуті в часі, один персонаж зібраний із трьох реальних людей.
Художня рамка сама по собі дає дистанцію, а псевдонім додає другий шар захисту. Для багатьох це поєднання стає тим самим дозволом, якого бракувало: нарешті написати правду, хай і в іншій формі. Дивовижно, але у вигаданому сюжеті люди часто говорять про себе чесніше, ніж у мемуарах.
Провокаційний нон-фікшн
Тут багато хто дивується: хіба псевдонім доречний у нон-фікшн? Адже експертна книга — це про ім’я, про репутацію, про «я знаю, про що говорю».
Найчастіше так і є. Але бувають ідеї, які фахівець дуже хоче висловити й водночас розуміє, що професійна спільнота сприйме їх неоднозначно. Думка, яка йде проти прийнятого підходу. Погляд, який колеги назвуть єрессю. Сміливі висновки, за якими поки що стоять тільки власна практика й спостереження.
Під своїм ім’ям така книга може коштувати стосунків у професії. Писати її обережно — означає вбити в ній усе живе. А під псевдонімом її можна написати по-справжньому: так, як ви думаєте, а не так, як заведено говорити на професійних конференціях.
До того ж псевдонім у нон-фікшн — це не хованки. Це окремий письменницький профіль зі своєю аудиторією, своїм голосом і своїм просуванням. Нижче я розповім історію, у якій саме так і сталося.
Тема, яку не хочеться пов’язувати зі своєю професією
Буває й зовсім проста ситуація. Людина — серйозний фахівець в одній галузі, а книгу хоче написати зовсім про інше. Юрист пише про виховання дітей. Лікар — про подорожі. Керівник компанії — про стосунки.
Нічого соромного в цих темах немає. Але люди, які знають вас по роботі, читатимуть цю книгу крізь призму вашої професії. А нова аудиторія може не сприйняти всерйоз автора, чиє ім’я міцно пов’язане з чимось іншим. Окреме ім’я дозволяє кожній ролі жити своїм життям і не заважати іншій.
Чи варто писати книгу під псевдонімом, якщо ви психолог
Це питання мені ставлять так часто, що воно заслуговує на окрему розмову.
Для психолога, психотерапевта, коуча книга — один із найсильніших способів розповісти про себе. Книга психолога показує, як він думає, як працює, як поводиться з чужими історіями. Якщо мета — приводити клієнтів і зміцнювати професійну репутацію, я майже завжди за справжнє ім’я. Як підійти до такої книги, я розбирала в статті про те, як написати книгу психологу.
Але в практиків допомагальних професій є особливість, через яку питання про псевдонім постає гостріше, ніж в інших експертів.
Клієнти читають усе. У кабінеті психолог тримає певну позицію: не розповідає про себе зайвого, не виносить свої оцінки на перший план. А в книзі може захотітися сказати більше — про власне життя, про свою кризу, про те, що він думає не як фахівець, а як людина. Коли таку книгу прочитає клієнт, це може змінити стосунки в роботі. Іноді на краще. Іноді ні. Тому під час написання книги на замовлення я завжди приміряю кожну фразу до того, як на неї відреагує читач.
Особисті погляди не завжди збігаються з професійним образом. У психолога можуть бути переконання щодо шлюбу, виховання, грошей, віри, які він ніколи не приносить у роботу, бо це не його роль. А в книзі про них хочеться сказати. Можливо, дуже різко, жорстко, провокаційно. І це не завжди створює те враження, яке фахівець хоче скласти у своєї аудиторії.
Суперечливі теми. Якщо книга ставить під сумнів прийняті в професії підходи або торкається тем, де будь-яке слово прочитають як позицію фахівця, псевдонім допомагає розвести два голоси: професійний і особистий.
Водночас я не хочу, щоб склалося враження, ніби психологу потрібен псевдонім. Зовсім ні. Книзі, яка розповідає про вашу роботу й має приводити до вас людей, потрібне справжнє ім’я автора, інакше вона не виконає свого завдання. Псевдонім — стратегічний вибір під конкретну книгу. І це радше виняток. Один і той самий психолог може випустити експертну книгу під своїм ім’ям, а особисту історію — під іншим.
Історія з практики: дві книжки під псевдонімом і три — під своїм ім’ям
Розповім випадок, який добре показує, як це працює в житті.
Авторка хотіла поділитися з аудиторією дуже провокаційними й сміливими думками та ідеями. Водночас вона розуміла, що професійні колеги можуть сприйняти їх неоднозначно.
Дилема класична. Писати під своїм ім’ям і пом’якшувати — означає втратити те, заради чого книга взагалі затівалася. Писати сміливо під своїм ім’ям — ризикувати стосунками в професії. Не писати зовсім — залишити думки там, де вони й так жили роками, у голові.
Ми ухвалили рішення писати книгу під псевдонімом і окремо просувати письменницький профіль. Не ховати автора, а створити другу, самостійну лінію зі своїм голосом.
І що ви думаєте? Зрештою вона написала з нами дві книжки під псевдонімом і три — під своїм справжнім ім’ям. Була навіть книга, де обидва образи зіткнулися в одній темі, і це видання вийшло особливо колоритним за своєю стилістикою й подачею.
Для мене ця історія про головне: вибір імені не обов’язково остаточний. Це не рішення «раз і назавжди», а рішення для конкретної книги й конкретного завдання. Псевдонім не замінив їй професійне ім’я. Він дав місце тим ідеям, яким під справжнім ім’ям було тісно. А справжнє ім’я продовжило працювати там, де воно було потрібне.
Іноді в одного автора два імені. І обидва працюють.
Псевдонім, гострайтер і ШІ: хто зрештою автор книги
Люди, які думають про книгу під іншим ім’ям, часто розглядають і інші варіанти: написати книгу на замовлення разом із професійним письменником або написати книгу за допомогою ШІ. Тут питання починають плутатися, тому розведу їх.
Псевдонім — це ім’я на обкладинці. Гострайтер — людина, яка допомагає перетворити ваш досвід на текст. Це різні речі, і вони чудово поєднуються. Коли ви вирішуєте написати книгу на замовлення, ви лишаєтеся автором книги: історія ваша, думки ваші, рішення ваші, і всі авторські права лишаються за вами. Професійний письменник ставить питання, вибудовує структуру й пише, а на обкладинці стоїть те ім’я, яке обрали ви. Справжнє чи ні.
Коли до мене приходять із запитом написати книгу на замовлення — для експерта, для психолога, для людини з особистою історією, — питання імені зазвичай спливає вже на першій розмові. І для книжок про складний досвід робота з гострайтером часто виявляється простішою, ніж писати самому. Розповісти вголос буває легше, ніж вивести своєю рукою. А конфіденційність у нас увімкнена за замовчуванням: ваша історія і сам факт співпраці лишаються між нами, якщо ви не вирішите інакше. Для книги під псевдонімом це особливо важливо, адже зв’язок між ним і вами має лишатися закритим.
Тепер про нейромережі. Написати книгу з ШІ сьогодні пробують багато хто, і зрозуміло чому: здається, що машині простіше довірити те, чого не розкажеш людині. Почасти це так. Але ШІ не вирішить за вас головне питання — на що ви готові наважитися в тексті. Якщо ви самі згладжуєте гострі кути, він акуратно згладить їх ще сильніше. І він не підкаже, яку роль книга має відіграти у вашому житті й кар’єрі, а саме від цього залежить вибір імені. Де нейромережа в написанні книги допомагає, а де заважає, я розбирала в статті про книгу за допомогою ШІ.
Справжнє ім’я чи псевдонім: короткий чек-лист
Універсальної відповіді немає. Але є питання, які допомагають її знайти.
Справжнє ім’я, найімовірніше, має велике значення, якщо вам важливо:
- зміцнити особистий бренд;
- отримувати клієнтів через книгу;
- щоб книга асоціювалася з вашою професійною діяльністю;
- використовувати книгу як візитівку: дарувати, згадувати у виступах, показувати в соцмережах.
Псевдонім може бути відповідним рішенням, якщо вам важливіше:
- свобода писати без оглядки;
- конфіденційність — для себе і для близьких;
- можливість говорити сміливіше, ніж дозволяє професійна роль;
- відокремити книгу від основної роботи;
- спробувати новий жанр або нову тему.
Якщо позначки стоять в обох списках, це нормально. Можливо, у вас не одна книга, а дві.
І ще один простий тест. Уявіть, що книга вже вийшла під вашим справжнім ім’ям. Подумки перечитайте найгостріший розділ. Що ви відчуваєте? Якщо гордість і легке хвилювання — пишіть під своїм ім’ям. Якщо хочеться викреслити половину — подумайте про псевдонім до того, як почнете викреслювати.
Якщо ви обрали псевдонім: що вирішити до першого розділу
Рішення писати під іншим ім’ям краще ухвалювати на початку роботи, а не коли рукопис уже готовий. Від нього залежить, як ви писатимете, які деталі залишите і як потім просуватимете книгу.
Перше — рівень закритості. Одним авторам достатньо, щоб книгу не знаходили за їхнім ім’ям у пошуку, а близькі й колеги можуть знати правду. Іншим потрібно, щоб про зв’язок не знав ніхто, крім них самих. Це два різні сценарії, і вони по-різному впливають на те, чи можна згадувати в книзі вашу професію, місто, упізнавані епізоди біографії.
Друге — саме ім’я. Воно має звучати природно для жанру й легко запам’ятовуватися. Перш ніж закохатися у варіант, перевірте, чи не пише під ним уже хтось інший: читач, який шукає вашу книгу, не має потрапляти на чужу. Якщо плануєте не одну книгу, обирайте ім’я на виріст, а не під конкретний сюжет.
Третє — деталі. Складіть для себе список усього, за чим вас чи ваших героїв можна впізнати, і вирішіть, що з цього змінюється. Зручніше зробити це до того, як почнеться написання книги: переробляти готовий текст складніше, ніж одразу писати в потрібній рамці.
Четверте — майбутнє книги. Чи буде в псевдоніма свій профіль у соцмережах, свій сайт, свої виступи? Чи книга просто вийде й житиме сама? Від відповіді залежить, скільки сил доведеться вкласти після публікації.
Чого псевдонім не вирішує
Чесно про межі цього інструмента.
Псевдонім — не абсолютна анонімність. Якщо ви активно просуваєте книгу, виступаєте, даєте інтерв’ю, зв’язок між іменами з часом може стати відомим. Наскільки суворо ви його охороняєте, краще вирішити заздалегідь, до виходу книги, а не після.
Письменницький профіль під псевдонімом будується з нуля. У нього немає вашої аудиторії, ваших клієнтів, ваших відгуків. Це окрема робота, і її варто одразу закладати в плани. Зате й очікувань, які тягнуться за вашим професійним ім’ям, у нього теж немає.
І нарешті, псевдонім не пише книгу за вас. Він знімає страх, але не відповідає на питання, про що книга, для кого вона і як її вибудувати. Написання книги під іншим ім’ям — це рівно та сама робота зі структурою, історією і голосом, що й під своїм. Просто без внутрішнього цензора за плечем.
Підсумок
Псевдонім — не втеча і не маска. Це робочий інструмент. Для одних книжок він не потрібен, для інших — єдиний спосіб, за якого книга взагалі з’явиться.
Якщо книга має працювати на ваш бренд, ставте на обкладинку своє ім’я й пишіть так, щоб за кожне слово не було соромно. Якщо книга має розповісти правду — про ваше життя, про ваші ідеї, про те, що ви роками носили в собі, — оберіть те ім’я, під яким цю правду вийде сказати повністю.
А ви б написали книгу під псевдонімом, якби це дало вам більше свободи? Чи вам важливо, щоб на обкладинці обов’язково стояло ваше справжнє ім’я?
Якщо ви давно хочете написати книгу, але не знаєте, з чого почати, кому довірити написання і яке ім’я поставити на обкладинку, — запишіться на безкоштовну ознайомчу зустріч. Ми розберемо, яке завдання має розв’язати ваша книга, і питання імені, як правило, прояснюється само, коли стає зрозумілою мета. Як влаштована робота над книгою від першого інтерв’ю до готового тексту, можна подивитися на сторінці «Як пишеться книга». А якщо йдеться про книгу про власне життя, зазирніть на сторінку «Автобіографія».